Україна. Політика. Ситуації. Свiт

[Outlawif]

исключительно заслуга Зе?

У победы много отцов, а поражение всегда сирота. (с) Дж.Ф.Кеннеди.

 

Залужный к международной политике имеет ровно ноль отношения. Все работают на своих местах, каждый отвечает за свой участок и конкретно Зе - за международную дипломатию. Конечно, есть целая команда, не он один.

С чего ты это взял ?

Регламент такой.

 

А кто такая Геращенко? Фамилия знакомая.

[Outlawif]

за год до вторжения России в Украину

Это какая-то фантастика. Никто никогда за год к войне не готовится эвакуируя миллионы. Нет таких примеров, потому что это абсурд. Переселить в европу пол страны пожить годик до вторжения? Автор под чем-то тяжелым, это не простая трава))

 

Армию надо было готовить, это да...

 

[my_fair_lady]

до речі, щодо претензій підготовки до війни. ок, всіх людей не вивезли б, припустимо. підприємства могли релокувати у західні області. з музеїв експонати вивезти на зберігання, та хоч закордон. зерно. метал. будувати окопи. мінувати (ха-ха). і так далі, і так далі.

 

а тепер що маємо - мало того що ці суки руйнують, так вони ще усе кацапиздять, і тепер - який сюрприз - зерно з окупованих територій вивозять. і взагалі все що можливо, вивозять.

[AT0N]

Ты обвиняешь Зе, который до начала войны 2 года презеденствовал, но к Пороху , который 5 лет сидел на троне.

 

Чому Зе приЗЕдентствував, а не сидів на троні?

 

 

 

Правильно, 5 лет. Сколько Зе до начала войны ? 2 года.

Если все проебы по ВСУ брать за 100%, то на долю Педро придется около 75% этих самых проебов, а на долю Зе - 25%. Арихметика )))…

 

Невірно. Майже 3 роки Зе сидів на троні. Без 3 місяців. 33*100/60=55%. Тобто провина Зе це більше половини провини По. І за майже 3 роки він теж навіть не починав будувати патронний завод.

За часів царювання По я постійно чув, що ЗСУ відвойовують черговий клаптик території у сірій зоні, втрати орків були завжди більше втрат ЗСУ, у військових була мотивація, хлопці гинули не задарма.

Коли на трон зійшов Зе, він почав шукати мир в очах хуйла, була заборона на наступальні дії, у військових почала втрачатися мотицвація сидіти під вогнем, гинути задарма. Почав постійно чути, що орки захопили черговий опорник у сірій зоні та ін. Звернув програми розробки новітніх ракет щоб було бабло на Велике Крадівництво, тому що бородату бабусю треба віддячувати за приЗЕдентство. Прівєтбанк віддати просто так не вийшло - суспільство би не зрозуміло. Довелося давати бабусі заробляти хоч так, спонсуруючи парашку купуючи бітум у балірусі.

Але за іронією тут пощастило, що Зе це актор - для нього зараз аудиторія увесь світ, це його зірковий час. Я думав, що він швидко капітулює, але черговий раз пощастило, що він глупий та спочатку не усвідомлював усіх ризиків.

Зе так ухилявся від призову, що навіть пішов у приЗЕденти.

[Пропионатычь]

Плохая арифметика,от чесс слово.

В турборежиме армию рушил Зеля и этого не отнять.

Я бы ещё согласился на 50/50 ,но никак не на твою арифметику.

Зеля смог ушатать армию за эти годы просто нереально. Даже и не знаю как ему такое удалось.

[my_fair_lady]

у Євгена Дикого сьогодні реалістичні, але не всепропальні пости про війну. дуже лонгріди, тому ховаю під спойлер.

 

Євген Дикий - не тільки керівник Антарктичного центру, а і військовий, наразі діючий.

 

БЕЗ ПАНІКИ: ПРОСТО ЦЕ СПРАВЖНЯ ВІЙНА

Показать

Ну шо, мої котики та зайчики, здається пора поговорити по-дорослому про доволі неприємні речі. Бо щось мені зі стрічки трохи повіяло черговим всьопропалом, притому повіяло одночасно зі Сходу та Заходу. На Заході ніби зрада зрадная, на Сході капець капецький, навіть Арестович сумний-невеселий, і ето вот всьо.

Веселого направду відбувається мало, і одразу скажу найсумніше – так буде ще досить довго. І це треба правильно сприйняти та пережити, щоб веселе та радісне колись все ж таки настало.

Але катастрофи також не відбулось, ні на Заході ні на Сході. І не намічається – якщо тільки ми її не породимо своєю зажурою та панікою.

Що ж відбувається, котики та зайчики? Ну по-перше нічого несподіваного. Звісно для тих, хто не схильний жити у світі рожевих поні та не піддався на ейфорію від наших перших успіхів, які стали сюрпризом і для ворогів, і для всього світу.

Бліцкриг свинособак накрився нашими мужністю та креативом, вороги офігили та трохи присіли на дупу. Але стан офигіння давно вже минув, і змінився станом впертої лютої ненависті до нас. Ми змусили себе поважати, і тепер з нами воюють як із ворогом, з яким рахуються. При тому головна ціль ворогів – повна ліквідація всього українського – жодним чином не змінилась, змінилась в їхній уяві лише послідовність її досягнення.

Якщо хтось із нас намріяв, що Кремль після першої, хай і дуже болючої, поразки, готовий в цілому визнати свій програш у війні, то я навіть не знаю що давало підстави для таких сподівань. Навпаки, справжня зла та довга війна лише почалась після відступу орків від Києва.

І наразі в цій війні цілком очікувана фаза – фаза масованого ворожого контрнаступу, спроба на всіх фронтах компенсувати програне на початку війни. Цього контрнаступу просто не могло не бути, він очікуваний, і він цілком очікувано дуже важкий – адже ворог вже враховує всі свої помилки першого етапу, а ми порівняно із цим першим етапом ще не набули ніяких принципових нових переваг, натомість втратили перевагу несподіваності нашого опору.

Давайте по черзі оглянемо обидва фронти, щоб розуміти що там відбувається, чому це так важко і невесело, але чому це не кінець і не катастрофа.

СХІДНИЙ ФРОНТ: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ І ХТО ПЕРЕМОЖЕЦЬ

На Донбасі ворог остаточно ухвалив для себе рішення навіть не намагатись взяти бодай одне місто чи містечко відносно цілим та неушкодженим, бодай якось придатним для життя. Натомість як у першу російсько-чеченську війну після провалу бліцкригу у Грозному, так як у сирійському Алеппо, орки на Донбасі перейшли на тактику випаленої землі.

Ворожий наступ на Донбасі включає масовані неприцільні авіаційні бомбардування, та ще більш масований артилерійський вогонь, яким населені пункти тупо та методично рівняються із землею. Ніщо із нашого досвіду 2014 сюди не дотичне, я бачив таке лише у далекому 1995-му, коли у Чечні ми інколи могли кілометр пройти рівним полем, посипаним битою цеглою, і по раптово уцілілому фрагменту будинку зрозуміти, що взагалі-то йдемо по колишньому райцентру… І от лише на такі руїни, де фізично неможливо вижити, потім заходить ворожа піхота – навіть при цьому все ж таки вигрібаючи наш вогонь у відповідь.

Кого хоч раз прицільно вибивали артою із зайнятих позицій, розуміє, що за будь-якої витривалості та мужності в таких умовах є суто фізична межа, після якої утримувати територію стає неможливо. Саме в такий спосіб ворог поступово витісняє наших захисників із міст та селищ Донбасу, і здається скоро таки займе останні неокуповані території Луганщини.

Така тактика в умовах жорсткого опору спрацьовує дуже повільно, і навіть одну із двох областей Донбасу ворог остаточно захопить лише на четвертому місяці повномасштабного вторгнення другої армії світу, а за рештки другої області ворогам доведеться ще не один тиждень поборотись та заплатити чималу ціну.

Втім, водночас ця тактика є для ворога настільки ж безпрограшною та незупинною, наскільки і неквапною. Їй практично неможливо протистояти, якщо не мати технічної переваги у дальнобійній арті, ракетах та авіації. Наразі ця противага на боці ворога. Притому в рази, якщо не на порядок. І якщо керовані ракети у свинособак вже йдуть на рахунок (хоч ще теж далеко не закінчились), то артилерійських снарядів радянських калібрів на їхніх складах просто необмежена кількість. На жаль, така перевага у авіації та арті не компенсується ніякою перевагою у чисельності особового складу, тут йде змагання саме заліза проти заліза, а запас заліза у орків поки що незрівняно більший за наш. Ключові слова «поки що»… але про ленд-ліз та про «західний фронт» трохи згодом 😉

На додаток слід розуміти, що дуже значною складовою нашого успіху на Півночі та навіть на Харківщині були та лишаються вдалі удари по ворожих тилах та комунікаціях. На Донбасі це в принципі нереально, там за спиною ворожої армії повністю контрольований тил аж до Тихого океану, із повноцінним та захищеним логістичним забезпеченням, а лінія фронту практично суцільна, яку може десь і перетне добре навчена розвідгрупа, але ні про які серйозні рейди за лінію навіть мови нема.

Нашому вогню там досяжні лише вороги на першій лінії наступаючої армії, і от їм реально дістається по повній. Жодний квартал на Донбасі не був зданий нашими без бою. Але в умовах коли ворог припинив лобові атаки, і піхота заходить тільки на буквально перекопану артою та бомбами територію, можливості оборони вкрай обмежені.

Натомість втрати оборонців у такій технічно нерівній війні щонайменше вирівнюються із втратами наступаючих (що є принциповою відміною від попереднього етапу війни, коли співвідношення було в рази на нашу користь).

Я не розумію, нащо розводити непереконливі балачки про «не відступ, а маневрову війну». Камон, мої котики та зайчики, ми з вами зовсім нещодавно бачили як виглядає маневрова війна – от саме у маневровій війні ми вщент розбили орків на Поліссі, а наразі тиснемо їх під Харковом. На Донбасі відбувається саме відступ, це слід спокійно і чесно визнавати. Відступ організований та дуже повільний.

Не дивуйтесь, мої котики та зайчики, але відступ – така ж неминуча частина війни, як і наступ, і лише у поганому кіно весь час наступає одна сторона, в реальному житті вони на жаль змушені час від часу мінятися місцями. І тимчасова здача міст та сіл окупантам – вкрай неприємна, але неминуча частина великої війни, за підсумками якої вирішується доля не лише цих міст та містечок, а всієї країни.

Може виникнути питання – то ж чи не варто взагалі одразу відступити з усього Донбасу, аніж утримувати його в умовах ворожої тактики, описаної вище? Чи вартує це наших нинішніх втрат? На жаль, так, вартує, і здати весь Донбас – не вихід, а навпаки, фатальна помилка, якої на щастя ніхто не зробив (та й наскільки мені відомо, ніхто в ЗСУ всерйоз і не розглядав, на відміну від дискусій по тилах).

Все дуже просто: ворог не має жодного наміру зупинятись на кордонах «казкових республік», тож якщо б Донбас було здано, та сама тактика випаленої землі одразу була б застосована на наступних ділянках фронту. Тож набагато мудріше тримати оборону у добре укріплених і добре знаних за 8 років АТО/ООС містах та селищах Донеччини, допоки це є фізично можливим, і допоки за спиною будуються наступні лінії оборони. І лише коли чергова ділянка стає в принципі непридатною для перебування, відходити з неї на наступну підготовану позицію.

Чи можна вважати, що ми програємо на Донбасі? Я б так не сказав, попри те що ми дійсно там з боями відступаємо, здаємо міста, і дуже ймовірно будемо змушені досить скоро відступити з останніх територій обох областей.

Ключове, що тут слід розуміти – ставкою у війні є не Донбас, а Україна. І бої, жертви та відступи там слід сприймати лише у контексті всієї великої війни. Битва за Донбас вивільнила час та ресурси для всіх інших ділянок фронту, і головним ресурсом є саме виграний час. Час на мобілізацію і головне на озброєння, час для великого ленд-лізу.

Важливий аспект: відступ відбувається з такою швидкістю, яка дозволяє цивільним завчасно покинути місця бойових дій, та міста які може зайняти ворог. Часу на евакуацію вистачає, і якщо хтось ризикує залишатись - переважно це його особистий вибір, ЗСУ дали можливість від’їхати практично всім. Маріупольці, бучани та ірпінчани не дадуть збрехати – це саме по собі вже дуже дорогого варте, і вповні виправдовує запеклі бої та понесені жертви.

Ну і зрештою, навіть в контексті виключно битви за Донбас, я б не назвав її програною ЗСУ. Виграш чи програш визначається в першу чергу тим, які цілі собі ставили сторони. І з цієї точки зору, як не парадоксально, але відступаючі наші є переможцями.

Я не знаю, чи ставилось нашим військам колись надзавдання утримати Донбас на необмежений час. Якщо ставилось, то це було завідомо нереально, сподіваюсь що ніхто цього не вимагав.

А от завдання протриматись якомога довше, дати виїхати цивільному населенню, завдати ворогові максимальних можливих втрат, та при цьому не дати себе оточити та уникнути розгрому наших частин виконується оборонцями Донбасу цілком успішно.

Натомість завдання ворогів на Донбасі нам добре відомі, Кремль ніколи їх не приховував.

Відпочатку вторгнення метою РФ було повне оточення всього угрупування ЗСУ на Донбасі, велетенський котел, який фактично охоплював майже всю лівобережну Україну. Лінія фронту, якби взагалі зберіглась, мала б зараз проходити околицями Дніпра та Запоріжжя, і саме таку мету орки ставили не лише в перші тижні війни, але вже навіть коли відступили з півночі та перекидали звідти війська на Донбас.

Далі по мірі опору ЗСУ апетити орків потроху меншали. Останніми тижнями йшлося вже максимум про «регіональний котел», який мав охопити основне угрупування ЗСУ приблизно по лінії Барвінкове – Вугледар.

Зрештою замість всіх цих наполеонівських планів оркам після трьох місяців важких боїв та недешевою ціною вдалося «аж» створити загрозу маленьких локальних «котлів», найбільший з яких включає Сєвєродонецьк та Лисичанськ, а інший – саму лише Авдіївку. Власне, і там нема жодних підстав очікувати, що ЗСУ дозволять замкнути себе у оточення – швидше будуть змушені організовано та «кусаючись» у відповідь відійти на наступну межу оборони – ту саму, яка за задумами орківських стратегів вже давно мала бути десь в глибині омріяного ними «великого котла».

При тому про розгром відступаючих частин ЗСУ нема навіть мови – відходять неквапно, зберігаючи управління, техніку та особовий склад. Правда несхоже на оголошений Кремлем стратегічний план?

Ну і звісно ж вихід до адмін меж Донецької та Луганської областей, або ж «звільнення казкових республік» у термінології орків, мав відбутись спершу за лічені дні, потім за тижні, потім до Дня Побєдобєсія 9 травня… Ймовірно у червні, після чотирьох місяців масованого наступу другої армії світу, території «республік» повністю потраплять під тимчасову окупацію – відчуваєте різницю із початковими задумами?

Самі порахуйте, який відсоток ворожих планів матеріалізувався, а який накрився тим самим місцем – і самостійно зробіть висновки про переможців та переможених у битві за Донбас.

Ну і звісно головний здобуток наших військ на Донбасі – час для організації оборони всієї решти країни. Зокрема час для ленд-лізу.

А от тут ми підходимо до наступної зради зрадної та журбинки жалісної. Де наша чарівна «вундервафля», коли сотня НАТОвських гаубиць магічно переважить всю арту армії РФ, і чому підлий Захід почав вимагати нашої капітуляції?

Отже, мої котики та зайчики, наш наступний розділ

ЗАХІДНИЙ ФРОНТ ЯК ВІН Є – але це вже завтра, бо лонгрид вже і так розтягнувся пропорційно до довжини нинішньої лінії фронту 🙂

 

БЕЗ ПАНІКИ – 2: ЧИ Є ЗМІНИ НА ЗАХІДНОМУ ФРОНТІ?

Показать

Отже, мої котики та зайчики, продовжуємо розбиратись із ситуацією на фронтах нашої війни за незалежність. Подивимось, що ж там на західному напрямку.

Останніми днями мережею по черзі гуляють хвилі зради та перемоги стосовно санкцій та зброї. Діапазон хвиль – від «Захід нас зрадив і працює на рашку!» до «Захід дає нам суперзброю і рашці гаплик!».

Щоб розібратись із усім цим, в першу чергу слід правильно розуміти чим є і чим не є в цьому контексті отой самий «Захід». Так от, мої котики і зайчики, у всій цій історії Захід – не суб’єкт, а рівно такий само ТВД, тобто театр військових дій, або ж якщо хочете такий само фронт, як Донбас або Харківщина.

Не існує єдиного колективного Заходу в тому сенсі, як його зображує російська пропаганда, і в якому завдяки ще радянським стереотипам його підсвідомо уявляє більшість із нас.

Нам, українцям, було б добре, якби він існував, бо тоді певно він вже б творив із рашкою все те, про що ми мріємо, і в чому орки цей неіснуючий Захід звинувачують.

Но ніт – в реальному житті «колективний Захід» складається із десятків дуже різних країн, всередині кожної з яких діють десятки дуже різних політичних та економічних груп впливу, державних діячів, лідерів думок тощо. Коли погляди абсолютної більшості з них повністю та майже повністю співпадають, ззовні може здатись що ми маємо справу із єдиним Заходом як суб’єктом. Як тільки ж з якогось питання нема стовідсоткового консенсусу – починаються «гойдалки», тобто тривалий процес внутрішньої боротьби за те, яка з точок зору переважить.

Захід в контексті нашої війни є абсолютно повноцінним полем бою, де так само як на Донбасі орки воюють проти нас. Там не стріляють гармати, але ведуть війну дипломати, бізнесові групи, лобісти, спецслужби, медійники. І поразки та перемоги на західному фронті мають дуже прямий вплив на перебіг подій на наших східних фронтах.

Тож цілком очікувано рашка одночасно із контрнаступом на Донбасі перейшла до контрнаступу на західному напрямку. Це саме контрнаступ, добре організований та продуманий, і тому не зовсім безуспішний.

Так само як орки були шоковані нашим опором та в стані шоку програли під Києвом, але потім перегрупували сили і наразі тиснуть нас на Сході, вони вчинили і на Західному ТВД. Там також був момент коли рашка присіла на дупу від шоку – адже Захід в перші тижні війни виявився все ж набагато більш єдиним та суб’єктним, аніж у кремлі уявляли, і таки запровадив санкції, які московити до того вважали неможливими, – але шок там також пройшов. І так само як на гарячому фронті, на західному відбулися перегрупування сил та зміна тактики.

Наразі в бій кинуто всі ресурси кремля у країнах Заходу – всім ласим на гроші пропонують в рази більше, ніж їхні послуги коштували до війни, всім хто раніше брав гроші «делікатно» нагадують про борги, всім на кого у ФСБ та ГРУ лежать течки із компроматом мозолястою рукою притискають причинні місця, і від всіх вимагають результату.

Змінено головну ідеологічну установку, з якою агенти РФ атакують у публічному просторі. Кремль змирився з тим, що жодні виправдання дій РФ після Бучі не сприймаються від слова «зовсім». Натомість запущено слоган «не заганяйте щура у куток, бо тоді йому нічого втрачати!». Орки готові визнати себе щуром, аби лише цього щура побоювались, та замість притруїти крисомором таки випустили із кутка гуляти далі по хаті.

Делікатне формулювання звучить як «дайте пу зберегти обличчя», неделікатні формулювання геть нечемні до росіян – але суть одна й та сама: рашку нібито небезпечно дотискати до кінця, її військова поразка в Україні призведе до непередбачуваних дій кремля, включно з можливим розв’язанням світової ядерної війни. Нікому не потрібна світова ядерна війна, тож давайте уникнемо її в найпростіший спосіб – не дамо Україні розгромити рашку, а примусимо до так званого «компромісу» на російських умовах.

Також рашка використала один із улюблених «аргументів» сталінського режиму – загрозу голодомору, притому у світовому масштабі. Нахабна «торгівля» кремля із вимогою зняти санкції, а інакше світовий ринок не отримає мільйони тон українського збіжжя, не знаходить позитивного відгуку, але пошепки кремль доносить інший меседж: «не знімаєте поки що санкції – ну то хоча б не давайте українцям зброю, і тоді ми можемо домовлятись про хліб».

Всі ці меседжі, облудність яких очевидна для нас (на щастя далеко не лише для нас), все ж знаходять чималу вдячну аудиторію. До свідомих агентів кремля додається величезний пул корисних ідіотів, більш потужний у Західній Європі, але і у Штатах далеко не мізерний.

Захід, який був єдиним у своєму прагненні «зупинити рашку» та «змусити рашку заплатити високу ціну», виявився поки що не настільки єдиним щодо бачення нашої перемоги.

Фактично зараз ми бачимо на Заході два табори – табір, який вимагає остаточної перемоги над РФ, зразково-показового покарання порушника світового порядку, та табір «стримувальників», які тепер, у новій реальності, створеній нашим успішним опором, намагаються реанімувати концепцію «стримування РФ» та «компромісного розв’язання конфлікту із збереженням обличчя РФ» (читаємо – капітуляції України на умовах закріплення окупації там, де РФ наразі зберігає військовий контроль наших територій).

Рашці вдалось досягнути першого серйозного успіху у контрнаступі на західному напрямку – сформувати впливовий пул осіб, включно із медійними персонами та далеко не останніми політиками, які «із найкращих міркувань» публічно закликають не дати Україні перемогти.

Враховуючи, що повний розгром рашки можливий лише за умови технологічної переваги ЗСУ, тобто за умови постачання нам зброї яка є ефективнішою за свинособачу, при тому у значних кількостях, подальший перебіг подій на всіх інших фронтах зараз дуже значною мірою визначається саме подіями на західному фронті.

Тому до перших успіхів російського контрнаступу, яскравим виявом яких стали «мирна ініціатива» італійського прем’єра Драгі та редакційна стаття у «Нью Йорк Таймс», де західних лідерів прямо закликали примусити нас капітулювати, слід поставитись дуже серйозно та жодним чином не легковажити проблемою в надії що «Джонсон все розрулить». Проблема не менш реальна, аніж наступ орків на Донбасі, і можливо навіть більш загрозлива.

Проблема, але не катастрофа. Катастрофою стало б прийняття «стримувальної» позиції всім Заходом, а на це поки зовсім не схоже. Навпаки, після нахабної атаки агентів кремля активізувались і всі здорові сили у США та Європі, і ми далеко не самотні у своїй боротьбі за правильне рішення щодо долі загнаного у куток агресивного щура. Є всі підстави вважати, що умовна «позиція Джонсона – Остіна» повністю переможе умовну «позицію Драгі – НьюЙоркТаймсу». Переможе спершу у Штатах (в тому числі у Білому домі, хазяїн якого здається був трохи хитнувся в бік «поміркованих стримувальників», але ніби вже повернувся туди, куди його весь час направляють американські вояки), потім і у Європі.

І от до цієї перемоги здорового глузду над кремлівською облудою вже цілком можемо долучитися ми, мої котики та зайчики, навіть у глибокому тилу.

Одним із наших спільних здобутків у цій війні є те, що Україна чи не вперше за всю історію своєї визвольної боротьби є визнаним суб’єктом світової політики, а не лише об’єктом чужих інтересів. Так, ми не єдиний суб’єкт, і в чомусь не найсильніший, але все ж такий, з чиєю позицією чим далі тим більше рахуються в першу чергу друзі, а потім і вороги.

Принцип «нічого про Україну без України» ще три місяці тому був нашим проханням, в якому нам регулярно більш чи менш ввічливо відмовляли. Але після битви за Київ цей принцип ніхто крім кремля вже навіть подумки не ставить під сумнів. З нами радяться, нас чують, нам можуть радити, але все ж намагаються не диктувати.

Тож наскільки сильно нас зараз почнуть «нагинати» на компроміс із РФ значною мірою залежатиме від того, наскільки ми самі тут будемо єдині у своєму неприйнятті капітуляції, і наскільки голосно та чітко зможемо донести ці меседжі.

В цьому сенсі дуже порадувала реакція Банкової на «мирні ініціативи» агентів кремля. Поки що вона не просто гарна – вона бездоганна, і здається цілком щира.

І тут також слід пам’ятати, що в цьому випадку наша влада є саме речником суспільних настроїв, якими вони є.

Зрештою той самий російський план нашої капітуляції та «фінляндизації» України, який нам наразі намагаються продати у обгортці «плану Драгі», ще два місяці тому фігурував у Стамбулі з подачі української делегації.

Тоді кремль був не готовий прийняти навіть таку угоду, вимагав капітуляції повної та безумовної. Наразі ж внаслідок нашої боротьби цей неприйнятний тоді для рашки план став видаватись кремлю рятівною соломинкою під загрозою повної поразки.

Пригадуєте, як ми з вами разом тоді рішуче виступили проти подібного «компромісу»? Всяка критика «плану Арахамії» тоді сприймалась Банковою ледь не з образою. Але ми вистояли, свинособаки допомогли нам в цьому своїми надмірним нахабством та ненажерністю – і от наразі вже Банкова реагує на той самий план саме так, як на нього реагуємо ми, і ми можемо цілком щиро пишатись діями нашої влади у цій непростій ситуації.

Тож саме від нас залежить, наскільки стійким буде опір нашої влади – він спирається саме на громадську думку. Доки ми будемо єдині у своєму несприйнятті капітулянтського «компромісу» – доти можемо бути спокійними і за офіційну позицію України.

Більше того, саме наша публічна позиція буде вагомим аргументом на переговорах для українських делегацій всіх рівнів: західні суспільства є демократіями, і дуже добре розуміють, до якої міри керманичі держави можуть бути незалежними від громадської думки, а де нема сенсу навіть пробувати переконати лідерів країни – треба говорити лише з усім народом, який має непохитну позицію. Як би не тиснули на нашу владу агенти кремля на Заході, слід забезпечити їй можливість завжди послатись на нас як на ту силу, яка не дозволяє ніякого компромісу із окупантами та військовими злочинцями, а наполягає на війні до Перемоги.

Ну і зрештою на самому Заході мають почути наші голоси. Серед читачів цього тексту багато хто зараз надовго чи тимчасово за кордоном. Слід кожному з нас на всіх можливих майданчиках, від Інтернету до вулиць та площ західних міст, доносити наші меседжі щодо реальних наслідків того, що продають як «компроміс» та «збереження обличчя пу», і що насправді є перемогою Зла та заохоченням і пуйла, і всіх інших диктаторів скільки завгодно повторювати агресії всюди, де вони вважатимуть себе достатньо сильними.

Це слід із наполегливістю дятла та із терпінням вихователя у дитсадку насаджувати у свідомість всіх тих на Заході, з ким кожного з нас зводить доля. Бо саме громадська думка є визначальною у ухваленні остаточних рішень в країнах вільного світу.

Наостанок із західного фронту знову кинемо погляд на східний. Може скластися враження, що тільки події на Заході впливають на наші можливості на Сході. Цей вплив очевидний, і наразі російський контрнаступ досягнув принаймні одного тактичного успіху – суттєво загальмував постачання нам низки видів зброї.

Поки нема остаточного рішення сприяти саме нашій повній та беззастережній перемозі, нам «соромляться» давати ту зброю, якою можна діставати ворожі аеродроми, збивати стратегічні бомбардувальники, тим більше навіть мови поки не ведуть про надання літаків.

Фактично поставки зброї нам поки набагато більше відповідають концепції «не дати рашці перемогти Україну», аніж «допомогти Україні вщент розгромити рашку».

Взагалі аналіз того, що саме нам постачається, в чому поки відмовляють, і як це впливає на наші можливості громити орків – явно тема для окремого допису, тим більше що бачу у медіа купу легенд і міфів щодо цього, дуже далеких і від військових, і від політичних реалій. Спробую днями написати, бо в цей лонгридище вже точно не варто ліпити додаткових «сюжетних ліній» 🙂

Так от, якщо шанси контрнаступу кремля досягти стратегічного успіху – змусити Захід дотиснути капітуляцію України – я оцінюю вкрай скептично, десь як шанси їхньої армії взяти Київ (хоча знову ж таки, як і у випадку з Києвом – потрібна наша активна протидія на всіх рівнях, само воно не «розсмокчиться»), – то от тактичні успіхи через зриви постачання зброї орки вже мають.

Ці успіхи можна сказати дворівневі: по ряду вкрай важливих для нас видів озброєння рашка змогла поки що в цілому поставити питання «на паузу», тобто відтермінувати навіть принципове вирішення питання «давати чи не давати?». Кремлю вдалося зробити військово-технічне питання про номенклатуру озброєнь питанням військово-політичним, перевести його у площину питання «до якої міри можна заганяти щура?».

Щодо інших озброєнь, які ну ніяк не надаються до «політизації питання», рашка руками своїх агентів впливу просто гальмує вже анонсовані постачання, зриває терміни поставок, і максимально використовує виграний в такий спосіб час як для політичного тиску на Україну з метою примусити до «компромісу», так само і для розвитку наступу на Донбасі.

Що ми можемо цьому протиставити?

Дуже багато що вирішиться на нашому гарячому фронті. Він не лише залежить від подій на фронті західному, але і сам значною мірою впливає на нього.

Важливою складовою кремлівського наступу є поширення меседжу про «фантастичність» та «нереальність» сценарію повного розгрому РФ. Цей меседж з надутими щоками повторюють ті самі військові експерти, які три місяці тому так само серйозно переконували що Київ протримається 3 дні, а вся Україна 2 тижні.

Саме поразка росіян під Києвом повністю змінила політичний «розклад» на Заході, і зокрема розблокувала постачання нам тих видів зброї, про які до того навіть розмов не вели.

Тож чим довше наші захисники витримують та стримують російський наступ на Донбасі, і чим частіше з-під Харкова та Херсона приходитимуть новини про наші контрудари – тим простіше буде нашим дипломатам та твердо налаштованим англо-американським союзникам переламувати орківський інформнаступ на західному фронті.

Ну а ми з вами, мої котики та зайчики – тилове забезпечення наших оборонців – в першу чергу маємо кожний на своєму рівні розгортати кампанію тиску на громадську думку у країнах Заходу. На відміну від наївної та вибачте недорослої кампанії «закрийте нам небо!» кампанія «дайте нам Зброю Перемоги!» має набагато більше шансів на успіх, та має стати однією із противаг кремлівському інформаційному наступу.

Тож як і щодо Сходу – без паніки та розпачу. На Заході також йде війна, в ній також удари наносимо не тільки ми, але і наші вороги. Тримаємо удари, та б’ємо у відповідь, кожний як може на своєму рівні. І рано чи пізно переможемо, хоч і не так швидко як кожному з нас би мріялось – натомість невідворотно.

Слава Україні.

[Outlawif]

підприємства могли релокувати

Да как вы вообще себе это представляете? Может примеры есть? Т.е. "на нас тут через год 100% нападут, мы пока повывозим из вашего города все важное, а вы холопы сидите на жопе ровно и ждите"? Тут и нападать бы не пришлось через год, все города превратились бы в Припять, а государство за год такой экономики потеряло бы даже имеющуюся обороноспособность. Потому что на нее деньги нужны.

 

Никто не знал про войну за год до этого, могли только предполагать. С точностью плюс-минус пару лет. Каждый, кто говорит про уверенность и все прочее - пиздун и яжеговорильщик.

[OlegRO]

если буквально в двух строках:

1. готовился ли Зеля к войне? нет, мы выбирали президента не отвоевывать земли, некоторые подготовки удались у ВСУ, так как там были планы

2. готовилась ли страна к войне? нет, ровно также как мы сейчас готовимся к ядерной войне (понятна ассоциация?)

[Valery]

А кто такая Геращенко? Фамилия знакомая.

Ирина Геращенко - бывшая пресс-секретутка Петра Лексеича. Ныне - его заместитель по фракции ЕС.

Как только на Педро начинают наезжать, она первая бросается на амбразуру и защищает своей грудью 2-ого размера сердце сывочолого гетьмана )…

з музеїв експонати вивезти на зберігання, та хоч закордон. зерно. метал. будувати окопи. мінувати (ха-ха). і так далі, і так далі.

В целом - абсолютно правильно. Но нужно учитывать, что помимо долбоебов наверху, не додумавшихся такое сделать, имеется еще и огромное количество дураков внизу, возомнивших себя местными царьками и мессиями одновременно, которые тоже думают жопой.

Александр Ткаченко - министр культуры и информационной политики - рассказывал, что Мариупольскому музею, пока еще была возможность, многократно предлагалось вывезти экспонаты на неокупированную Украину. Он, в лице директора, многократно отказывался. Вот так…

Зеля смог ушатать армию за эти годы просто нереально. Даже и не знаю как ему такое удалось.

Я не виню Порошенко абсолютно во всем, хоть виню в очень многом, просто у наших людей короткая память и все уже забыли о его «бравых подвигах» на ниве освоения военного бюджета его собственными предприятиями. И я не защищаю Зеленского абсолютно во всем.

Но вот с твоими словами согласиться никак не могу. То, что ты ему ставишь в вину, называется, ни много, ни мало, - государственной изменой. Если следовать этой логике дальше, то возникает закономерный вопрос - какого хера он тогда сейчас сопротивляется и борется из последних сил, если уже давно у него была цель та, которую ты постоянно озвучиваешь ?

У него была куча вариантов в начале войны слить страну, начиная от бегства в США и заканчивая подписанием мирного соглашения с рашкой, при условии, что он останется президентом оккупированной Украины. Но ни на один из этих вариантов он не пошел. А стал настоящим лидером страны и показал, что у него стальные яйца. Это признают все, даже открытые его враги. Но только не ты ).

Ты без конца, как мантру, повторяешь одно и тоже - Зе во всем виноват, Зе разрушил армию до фундамента и т.д. и т.п. Если у тебя есть неубиенные факты - приводи их, не скрывай ни от кого. Может и я ошибаюсь в этом вопросе, а ты прав. Но пока настоящих достоверных фактов, а не притянутых из порохоботских пабликов завываний Бирюкова и иже с ним, никаких нет. Только общее, но постоянное недовольство им. И главное - во всех аспектах.

Леша, пожалуйста, не читай на ночь Романа Доника, Бирюкова или еще каких-нибудь пидарасов и пидарасок. Ты эмоциональный человек и тот фейк, который они вбрасывают в социальные сети, сразу бьет тебе в голову, ты наполняешься «праведным гневом» к Зе и нынешней власти, и перестаешь мыслить критически. Я сам таким бываю, поэтому со знанием и пишу ).

П.С. 1. Если Зе в жопу разрушил армию, то кто тогда сейчас так великолепно воюет с орками ? Наемники из Израиля ? )))

2. А не при Зе ли был назначен главнокомандующим господин Залужный ? А Резник и многие другие военачальники и руководители администраций ? Или это тоже нужно считать проебом Зеленского ? )))

[Trivolta]

В истории с Арестовичем для меня важно одно, если бы я следил за его "творчеством" до 2022 года и был бы немного умнее, обратил бы внимание на предсказание вторжения и кардинально поменял бы свою жизнь. Не инвестировал бы в киевскую недвижимость, не привязывался работой к столице, подготовил семью к временному перемещению и т.д. Точно так же и другие жители Украины могли бы быть на шухере, но нет. Имеем Чернигов, Сумы, Мариуполь...