Україна. Політика. Ситуації. Свiт

[Outlawif]

Даже Сралину не удалось присвоить победу. Хотя праздник он придумал. Пока рашисты не обосрали всю историю, всегда победителями называли солдат. Везде ставили памятники неизвестному солдату, подчеркивая что это победа народа. Мемориалы, памятники, и даже легенды были именно о солдатах. Ветеранов чтили, пока они не вымерли все, потом уже таскали везде ряженых под ветеранов стариков, которые во время войны сиську сосали в лучшем случае.

 

А война да. Хорошо бы, чтобы поскорее закончилась и забылась, насколько это вообще возможно. Хочется уже перестать ненавидеть и думать о том, чтобы что-то строить, к чему-то стремиться...

У кого би ти хотів з'ясувати?

В идеале это должна быть комиссия, по типу как после крушения самолета, расследуются действия пилотов, диспетчеров и всех причастных.

 

В наших реалиях пусть это хотя-бы журналистское расследование будет. Но не это посмешище, где одни голословные заявления, а с раскрытыми источниками, документами и доказательствами.

[Пропионатычь]

Пфф,а що тобі буде заважати сказати,що то все Порох зробив і журналісти хуові і виводи зовсім не такі,як ти собі бачив. Та і в гуглі не так написано)))

Тоді треба когось з забугра. Найкраще десь зі штатів, Великобританії та ін.

[Outlawif]

треба когось з забугра. Найкраще десь зі штатів, Великобританії та ін.

В идеале конечно.

то все Порох зробив

Так я его наоборот оправдывал. К Пороху по войне (во время его каденции) тоже конечно вопросов много. Про минские те же. Но они так и остались без ответа. И останутся уже. Историки может ответят.

 

Если расследование проведено как я сказал, с именами, явками, документами, доказательствами, а не пустыми словами и вопросами без ответов, то чего мне придираться. Ясное дело, что всегда будет шанс какой-то подтасовки и прочей фигни, но доказательства фабриковать все же посложнее, чем рассказывать сказки без вообще любых доказательств.

 

[Пропионатычь]

А що там з Міськими? Вам не подобаються? Хмм,цікаво,а яка альтернатива була?

 

[Дід]

Ніхуя я не хочу з'ясовувати, хочу щоб "Щеня беззубе" здохло,а воно лише хворе

[Пропионатычь]

Нажаль час не повернути((( І загиблих теж.

Майже рік тому, напочатку березня 22-го, я узнав, що загинув Руслан, псевдо «Тридцятий». Мені завжди казалось, що він з війною на ти. А зі смертю, на «йоб твою мать, ты куда пошла без доклада». Я потім триста раз перечитав повідомлення від побратимів. І намагався знайти, хоч щось схоже на ту рятівну соломинку, щоби схопитись за нею. Може це помилка? Ну цього ж просто не може бути. Все дарма. Він загинув, коли йшов з БТРГ на допомогу захисникам Маріуполя. Потім ми довго спілкувались з його дружиною. Проковтнувши усі сльози, вона мені розповідала, як відмовляла його йти на війну цього разу.
- Руслан! Ну какая война? Какая разведка? Тебе уже за пятьдесят.
- Понимаю дорогая! Но там мои ребята. И кем я буду потом, если останусь дома?

Я бачив як сидів на сходах той, хто наче і не вміє плакати… Але сидів і плакав. На моє питання, «Що трапилось?», він подивився на мене скляним поглядом і прошепотів голосом, схожим на крижану глибу… «Друг загинув учора в Гостомелі». І замовк дивлячись на мене. Лише сльози текли по щоках. Таке враження, що він посивів на очах.

Гліб Бабіч, який до 24 лютого не вилазив з музичної студії, вже сидів поруч та заряджав магазини патронами яки були. Верніш, майже усі патрони були трусуючими. Інших не було. Війна забере життя Гліба трохи пізніш, наприкінці липня…

*******

Я навмисно нічого не писав декілька днів тому, 24 лютого. Бо чудово розумів, якщо ще раз переживу той день, то серце може не витримати. Ревіння ракет над домом. Переляканий голос доньки. Нескінчена тягнучка автівок на виїзд. Повернення до дому. Страшна, чорна ніч. Ти в центрі Києва, а родина в Ірпіні. Не знаєш толком жодної молитви, але молишься за них як вмієш. Виїхали. Слава Богу. І потім кожні десять хвилин дивишься на трек, який скинула донька. Їдуть. Живі. Лише котячі матюки Маріка, які я чув в слухавку, зводили з глузду.

Вони доїхали…

Ми щороку будемо згадувати цей чорний день. І другий, і третий. Будемо згадувати тих, кого забрала війна. (Як після 24 лютого 2022 року, так і до. Дев’ять років йде ця довбана війна. Будемо згадувати очі дітей, яки несуть щось їстівне на могилу матері. І безумовно будемо згадувати те фото… Жіноча рука із ще свіжим манікюром. Це моторошно.

Безумовно, позитивний радник кинув
усю свою шоблу позитивних, на те, щоби відстирати брудні штанішки. Мовляв, «А кто же вам не давал уезжать из Киева, Ирпеня, Бучи, Бородянки… вы же слышали слова наших союзников?». Так, чули… І в той же час чули масовану інформаційну атаку фахівців в шашличних посиділках. «Нічого не буде! Видихайте. Готуйтесь до шашликів».

Так кому вірити?

Я звичайна людина. Якщо хочете, то військова. І точно знаю просту річ, якщо готуватись до бою, то можна неприємно здивувати ворога. І в той же час, зберегти своїх. Тому, що ти готовий. Ти чекаєш. Ти озброєний.

Нам не дали тиждень. Добре. Два тижня! Не дали начебто свої. Не дали шанс, за який можна будо вхопитись. Хтось напевне намагався переграти Москву. Намагався і тупо втрачав час. Якщо би п’ятого… десятого… або п’ятнадцятого лютого Україна почула команду «ан гард», то хто знає, як би швидко просувалась російська армія від кордонів з Україною. Чи взагалі би просувалась? Але, час не повернеш. Помилки не виправиш. І людей не повернеш.

Позиція страуса-йолопа «фахівців» з Банкової, обійшлась укранскій нації, надто дорого. Неймовірно дорого. І головне, це не забувати…

[david]

журнашлюха еще и на татарова напраслину наводит, уот же суко

https://ord-ua.com/2023/02/25/chomu-zelensk...va-vid-bajdena/

[OlegRO]

может оказаться хорошей новостью

 

https://t.me/Hajun_BY/6498https://t.me/bypol/617

[Пропионатычь]

Гарна ціль,що можна сказати.

Я навіть і не знаю,чи є в них ще такі літаки.

[Faust]

https://t.me/joker_ukr/5589